— Чи товаришуєте ви з кумом поза кадром?
Юра: — Ооо, звичайно. Я от завтра їду в Тернопіль, і ми з Кумом будемо обніматися. Ми коли бачимося, для нас більше нікого немає. Тільки ми. Віктор відкрив мені Тернопіль з іншого боку. Дуже круто. Він такий чувак.
Іра: — Він кльовий, смішний і, як не дивно, — дуже інтелігентний. Словом, розумний хлопець.
— Чому Юра грає в Полтаві? Він же з команди «Дніпро», і, по ідеї, має бути в Дніпрі.
— Все логічно. Я з міста Дніпропетровська, граю в команді «Дніпро». Раніше це була команда КВК, а тепер Ліги сміху. Я нещодавно переїхав до Києва. І тепер маю грати за Київ (сміється). Ми всі — одна команда. Я стовідсотково українською розмовляти не можу. У мене є суржик. Тому, коли обирали місто в «Країні У», з якого будуть Юрчик і Яринка, вибрали таке, де шмаляють на суржку (за містом, звичайно). Зараз у мене більше західний суржик, бо я з Вітьою переспілкувався. А полтавський суржик дуже мелодійний. Я в «Лізі сміху» команда «Французи». Подивіться, будь ласка. У них класний суржик.
— Як починалася ваша кар’єра в КВК?
Іра: — У мене все дуже тривіально, як у всіх дівчаток. Я вступила до університету і почала гати в КВК. Все дуже просто. Але я дуже гарно пам’ятаю момент, коли я зрозуміла, що хочу це робити. До нас із гастролями приїхала популярна команда «Аміка». І я, в класі 8-9 потрапила на концерт «БГУ». І мені настільки сподобалося, що я дуже загорілася бажанням грати в КВК. Мені здається, я до університету тільки з цією ціллю вступила.
Юра: — Аналогічна штука. Я вступав до одного університету, але не рекламуватиму його, адже 3 рази вступав і не вступив. І потім пішов у Металургійну академію міста Дніпропетровська. Там ми організували крутезну команду. Потім створили команду «Дніпро», але тоді вона була «Збірна Дніпропетровська», саме міста. Потім вона стала командою області. І все історично перетекло в команду Ліги сміху. До цього ми виграли все, що можна було. А тепер мріємо виграти хоч якийсь кубок в Лізі сміху.
— Як перебороти страх перед початком зйомки?
— А нащо перед зйомками боятися? Завжди можна перезняти певну сцену. У нас дуже хороший режисер — Андрій Бурлака. Можливо і тобі пощастить з режисером, з Андрієм Бурлакою (сміються). Сцена знімається кількома дублями. Часом їх 8. Розслабся, отримуй задоволення. Все. Або чаю випий. Чи ще чогось, коли підростеш. Хоча, це не допоможе. Але хоч весело буде.
— Чи було таке, що Яринка насправді вдарила Юрчика по голові сковорідкою чи скалкою?
Іра: — Було. І не раз. Але це не допомагає.
Юра: — Так, було таке. Але нічого страшного.
— Що ви будете робити в старості?
Юра: — Я виховуватиму внуків.
Іра: — А я сподіваюся, що мандруватиму на власній яхті, пити шампанське, тусуватися.
Юра: — Стара жінка з шампанським на яхті — це дуже сексуально.
Коли я пішов у КВК, мені тато сказав: «Що ти робитимеш, коли тобі стукне 30?». Мені 33. Все в мене добре. Що там буде в старості ми не знаємо. Може ми не доживемо до старості. Треба дивитися по Куму. Гевко, живи!
— Що було найскладнішим на зйомках?
Юра: — Їсти бутафорську червону ікру. Стоїть тазік червоної ікри. В кадрі вона виглядає, ніби справжня. А її треба їсти ложкою, дуже жадно. І мені дуже тяжко пити самогонку, яка там є. А вона не бутафорська, а справжня. І коли треба щось перезняти, п’єш по 5-6 разів за сцену. За день випиваєш десь літрів 4. Але води зі згущеним молоком. Більшої гидоти я в житті не пив. Уявіть собі цей жах: їсти ложкою білкову ікру й запивати водою зі згущеним молоком.
— Чи спілкуєтеся з фанатами?
Іра: — Звичайно. Вони з нами — ні. А ми з ними постійно спілкуємося.
Юра: — Стараюся відповідати, по можливості, Вконтакті, у Facebook. І в нас було 5 виїздів по містах України. Можна нас ще в місті десь побачити. В метро, до прикладу.
— У вас є мрії?
Юра: — Я мрію про будинок. Десь за містом, в сосновому лісі. Щоб там дітки бігали, друзі приїжджали.
Іра: — А я мрію знятися в Квентіна Тарантіно, а ще «Оскар» хочу.
— Коли б вам запропонували переїхати до іншої країни і стати найуспішнішими акторами, але заради цього залишити й забути своїх рідних, ви б погодилися?
Юра: — Ні. Я люблю свою сім’ю набагато більше, ніж зйомки. А нащо тоді це все, якщо ти нікого більше не побачиш?
Іра: — Я б теж відмовилася. Але це жорстоке запитання.
Юра: — Прикольного нічого немає в тому, що ти сидиш в квартирі… в Лондоні… Це треба ще говорити. Можна ж із собою ще людей 50 взяти.
Іра: — У мене є людей 5, яких би я взяла.
Юра: — А я, а Гевко, а Саша, а дід Петро?
Іра: — Так-так, я теж 50 людей взяла би.
