Річка-людожер Гірський Тікич
І смакують їй лише молоді та вродливі
2,5 тисяч років тому людські жертвоприношення не вважалися чимось надзвичайним. Аж до введення Володимиром Великим християнства у 988 році племена регулярно віддавали життя соплемінників в дар язичницьким богам. Особливим дарунком були хлопці та дівчата. Вважали, що саме їхні тіла цінували боги за молодість та силу.
Одне з таких жертвоприношень створило навколо себе ореол містики. Плем’я слов’ян жило біля річки Гірський Тікич, яка давала чудодійну силу оборонятися від ворогів та була артерією життя усього поселення. Але раптом вода у ріці почала спадати, береги замулюватися, а сила зникати. Тоді найстаріший волхв сказав, що все повернеться на свої місця, тільки якщо 10 пар хлопців та дівчат стрибнуть у воду з обрива. Їхні тіла стануть джерелами і підживлюватимуть Гірський Тікич. Спочатку підійшла перша пара сміливців, а за ними пішли й інші.
Ріка наситилися людською кров’ю і знову почала давати життя цілому племені. Але до сьогодні люди помічають час від часу криваві потічки в річці і тіні скривавлених облич молодих людей у воді. Тому хоч ріка і чиста, але навіть в найбільшу спеку там ніхто не купається.
Легенда про Смілу
Чи то татари, чи то поляки
Легенди можуть бути не тільки моторошні. Один міф Черкаської області пов’язаний з виникненням назви міста Сміла. Одна з версій каже, що це було під час нападу татаро-монгольської орди, інша — навали польської шляхти з Речі Посполитої. ТЕТ розповість татаро-монгольську версію.
Тоді татари впритул підступили до міста, захопити фортецю заважало лише болото, безпечну стежку через яке знали кілька місцевих. Щоб не ризикувати життям своїх воїнів, татари схопили місцеву дівчину і під страхом страшних тортур змусили її провести військо через болото. Але вона не могла зрадити свою землю і тому повела ворогів невірною стежкою. Коли татари зрозуміли, що їхнє військо з усіма кіньми та зброєю загрузає у болоті — було вже надто пізно, в живих не лишився ніхто. Дівчина загинула разом із загарбниками, а врятовані жителі міста навіть не знали, як її звати. За сміливість дівчину назвали Смілою, а врятоване місто перейменували на її честь.
Зараз на гербі міста зображена ця дівчина, а в центрі стоїть пам’ятник на її честь.
Лікувальна трава
Ніяких заборонених речовин. Те, що відьма порадила
Центральна Україна найбільше постраждала від татаро-монгольської навали. Все тому, що східна частина ще не була заселена, а до західної татари прийшли вже втомлені та побиті, і не вчинили таку сильну розруху. Ця легенда знову пов’язана з війною проти татар.
В полі на місці майбутнього Чигирина лежав козак зі страшною раною в грудях і помирав. Раптом він побачив над собою марево літньої жінки, що давала йому якийсь напій. Зрозумів, що це йому не привиділося і випив суміш. Навіть якщо вона принесе смерть, все ж це краще за довгі муки. І раптом побачив, що рани на ньому затягнулися, а з наступним ковтком сили в тілі били через край. Жінка наказала козакові швидше сідати на коня і визволяти загін з татарського полону, а по дорозі посіяти чигирин-траву. Якщо козак зварить з неї відвар і вип’є його, то будь-які рани зникнуть, а сил додасться. Якщо ж ворог проїде чи пройде пішки — помре і він, і його кінь. Так і сталося, козаки знищили татарів за лічені години.
На тому місці козаки заснували місто Чигирин, яке пізніше стало першою гетьманською столицею. І недаремно, адже Богдан Хмельницьким вірив у містику. Може, чув легенду про магічну чигирин-траву…
Черкаські легенди сповнені такою ж хоробрістю, як і козаки, що жили тут ще 400 років тому і проростають сьогодні у своїх нащадках. А які вони, ці нащадки? Дізнаємося в п’ятницю, в заключному матеріалі про Черкаську область.
