Диявол-наречений
ТЕТ вже розповідав про диявола, який вирішив знайти наречену, але в нього нічого не вийшло. В Миколаївській області є подібна легенда, але з місцевими деталями. Отже, було це в той час, коли дівчата та хлопці ще ходили на вечорниці. І один дуже гарний хлопець вподобав молоду дівчину, постійно проводжав її до хати. На третій вечір запропонував одружитися і молодиця погодилася.
На весіллі наречена була в зеленій сукні і у вінку з квітів та гілочок тої — рослини, що захищає від злих духів. Цілий вечір наречений намагався станцювати з дівчиною, але якась сила не підпускала його. “Кохано, зніми вже вінок”— попросив хлопець. “Але ж він такий гарний, та й не зів’яв, не хочу знімати” — відповіла дівчина. І так до самого ранку. Ще кілька разів просив він зняти дівчину вінка, але та, вже відчуваючи недобре, відмовлялася.
Аж раптом заспівали півні, почало сходити сонце, а хлопець крикнув зі злістю в голосі: “Якби не тоя, вже була б ти моєю!” і зник, наче його й не було. З того часу дівчата в селах перевіряли своїх чоловіків гілочками тої. Ніхто не хотів вийти заміж за диявола в прямому сенсі цього слова.
Ріки-закохані
Нещасливе кохання — це не тільки про Ромео та Джульєтту. Ще за часів, коли Україну населяли розрізнені племена, два сусідніх об’єднання ворогували між собою. Незважаючи на це, хлопець і дівчина з різних племен покохали один одного. Всі були проти цього союзу, але вони таємно зустрічалися на узліссі біля скелі, коло квітки-дивоцвіту. Одного разу їх там побачив вождь одного з племен і спрямував до неба найтяжче з проклять. Місце, де стояли закохані пронизала блискавка і розколола скелю навпіл. Пара зникла без сліду, а на їхньому місці з’явилися дві ріки — Інгул та Громоклія. У вічному русі, вони залишилися разом. Навіки.
Стогнучий камінь
Було це тоді, коли хан Батий завойовував слов’янські землі. Він захопив багато полонених і наказав стати загону на перепочинок. Татари змусили полонених розчистити майданчик, потім натягати колод для столу і лягти долі на холодну землю. Згори на живих людей татари поклали колоди і застелили все килимами. На килими загарбники поскладали їжу і сіли самі. Бранці, втиснуті в сиру землю, три дні тримали бенкетний “стіл”. Після такого не встав більше ніхто.
Війська Батия зняли настил, викопали величезну яму, скинули туди тіла бранців, а згори все придавили каменем. Місцеві кажуть, що від каменю ночами досі лунає нелюдський стогін.
З такими історіями треба запасатися тоєю, а може й одягати шапочку з фольги. Поки що ми не зовсім налякані — їдемо далі, в гості до зірок Миколаївщини.
