Коли Назар ще був взагалі маленький, я лишився з ним наодинці та не встиг вчасно погодувати. Я тоді ще не дуже шарив. Тож дитина була голодна. І він, поки я там щось лагодив, посунув табуретку, вліз на неї, відкрив холодильник та почав їсти.
Зараз я з сином частіше лишаюся вдвох. Тепер вже все можу – і погодувати вчасно, і розважити, і відволікти. Він навіть поводиться трошки інакше, ніж коли мама поруч, стає такий слухняний, татів. Головне, щоб напередодні мама нам все наготувала, залишила та показала де що лежить.
В декрет замість жінки я піти б не зміг. Сорі, але ні. Я не маю такого терпцю, я не знаю як вони це роблять, в мене б дах поїхав дуже швидко. Тому, жінки, ви круті, я вам аплодую. На роботу ходити легше.
Дуже хочеться дитину виростити людиною. Порядною, що хотітеме чогось досягти, не буде шкодити іншим. Але я не можу виховувати через покарання. Не думаю, що я суворий батько. Через те що нам не вдається часто бачитися, я скоріше стараюся бути добрим татом, мені так здається. А як воно насправді – дізнаємось коли малий підросте, в нього спитаємо.
Бути батьком – це дуже почесна та відповідальна місія. Потрібно слідкувати за собою, ставати кращим, щоб подавати гарний приклад дитині. Проте незважаючи на всі складності – це неймовірне задоволення. Це диво, заради якого ти здатен перевернути гори.