Настя: — Коли б я зібралася написати книжку, вона було би про мене — «Мемуари MamaRikи». Мама на те й мама, їй є, що писати. І в книжці я би чесно описала все, що зі мною відбувалася. А було багато!
Сергій: — Насті ж насправді 84 роки. Писати є про що.
Настя:— Так, я просто гарно збереглася.
А ще я мрію залишити телефон вдома і поїхати кудись відпочивати. Щоб ніхто не телефонував. Інколи ми вимикаємо телефони, будучи вдома, і влаштовуємо собі вихідні. До речі, дуже шкідливо класти вночі поруч з головою ґаджети. Не робіть так. Більше читайте книжки.
Сергій: — Я дуже люблю Одесу і сумую, але часто приїздити туди не вдається. Я виріс біля самого моря, тому мені дуже не вистачає морського повітря. Людина має любити місто, в якому народилася.
Настя: — Саме так! Я от люблю свій рідненький Червоноград. Але була там дуже-дуже давно.
Я ніколи б не погодилася знятися в рекламі підгузків. І дитину свою не дала би для такого використати. Навіть за хороші гроші.
Сергій: — А я б знявся. Навіть слоган уже придумав: «Обос…ся, какие подгузники!»
Одеса славиться цитатами. Але важливо пам’ятати, що вони мають бути доречними. Улюблених у мене немає. Те, що я одесит, не означає, що я спілкуюся тільки одеськими цитатами. Це все одно, що «шокати» й «гакати» де треба й не треба. «Шо ты морочишь мне то место, где спина заканчивает своё благородное название?» — влучний вислів на випадок, коли тебе реально дістали.
