Вперше мені поставили двійку за поведінку за те, що я, як сказала вчителька, «поставив на вуха весь клас». Я сміявся, жартував та заразив усіх.
Уроки прогулював, особливо після 7 класу. Нічого путнього ми в цей час не робили: збиралися у мого друга Валери, палили, слухали важку музику, пили пиво, а в теплу пору року ходили на море. Там я ледве не втонув, тому що п'яний намагався доплисти до хвилерізу. Досі вдячний Валері, що витягнув мене.
Одного разу я з дуру погодився зробити стінгазету для школи, але швидко зрозумів, що доробляти її не буду. Тоді я сказав вчителю, що стінгазету порвала моя собака. Тупішої відмазки я в житті не вигадував.
Батьків регулярно викликали до школи. Я постійно бешкетував: міг одягнути шкарпетки на вуха, встромити олівці в носа. Потім викликали за паління, погані оцінки, за те що не хотів стригтися. Коротше, було багато цікавого.
Мені щастило з вчителями, тому я вдячний всім, навіть тим, хто викликав у школу батьків. Особливо хотів би подякувати нашій класній керівниці, Людмилі Іванівні з 51-ої школи в Одесі.
Найбільше соромно мені зараз за жорстокі жарти над деякими однокласниками.
А от вчителям я не шкодив. Я ж кажу, вони були дуже хороші, тож ненависть та бажання робити капості навіть не з'являлися.
Фрази, які я запам'ятав на все життя:
«Блазень, щоденник на стіл!»
«Що ви вилупилися на мене мов чурки з очима?»
Ну і класичне: «Ліс рук».
Уроки прогулював, особливо після 7 класу. Нічого путнього ми в цей час не робили: збиралися у мого друга Валери, палили, слухали важку музику, пили пиво, а в теплу пору року ходили на море. Там я ледве не втонув, тому що п'яний намагався доплисти до хвилерізу. Досі вдячний Валері, що витягнув мене.
Одного разу я з дуру погодився зробити стінгазету для школи, але швидко зрозумів, що доробляти її не буду. Тоді я сказав вчителю, що стінгазету порвала моя собака. Тупішої відмазки я в житті не вигадував.
Батьків регулярно викликали до школи. Я постійно бешкетував: міг одягнути шкарпетки на вуха, встромити олівці в носа. Потім викликали за паління, погані оцінки, за те що не хотів стригтися. Коротше, було багато цікавого.
Мені щастило з вчителями, тому я вдячний всім, навіть тим, хто викликав у школу батьків. Особливо хотів би подякувати нашій класній керівниці, Людмилі Іванівні з 51-ої школи в Одесі.
Найбільше соромно мені зараз за жорстокі жарти над деякими однокласниками.
А от вчителям я не шкодив. Я ж кажу, вони були дуже хороші, тож ненависть та бажання робити капості навіть не з'являлися.
Фрази, які я запам'ятав на все життя:
«Блазень, щоденник на стіл!»
«Що ви вилупилися на мене мов чурки з очима?»
Ну і класичне: «Ліс рук».