До п'ятого класу я була відмінницею, а потім у моє життя прийшов театр. А разом із ним з'явилися література, танці, співи, виступи та... двійки за поведінку.

Я уроки прогулювала, проте зазвичай це були заплановані прогули. Я співала в ансамблі, вигадувала жарті для конкурсів КВК, заради чого часто пропускала заняття.

Одного разу моїх батьків викликали до школи. Я образила одного однокласника, з якого ми всі часом жартували. Потім ми з батьками поспілкувалися, мені стало дуже соромно. Я зрозуміла, що ми всі цього хлопця образили.

Всі мої вчителі були дуже світлими та крутими людьми. І я їм дуже вдячна за всі знання, які вони намагалися вкласти нам в голови, та за те, що не дуже сильно переймалися через мою успішність. Всі розуміли: «Варченко співає в хорі, хіміком вона точно не стане».

Я дуже люблю свою школу. Мені дуже пощастило і з класом, і з вчителями. Я мала щасливе дитинство. І досі підтримую стосунки з кількома друзями дитинства.

Мені ні за що не соромно зі шкільного минулого. Все що було – це був мій вибір.

У моїй школі всі вчителя були дуже характерними, особливими людьми. Я згадую, і так тепло на душі стає. І у нас в «ЄвроДиректорі» також всі вчителя – це яскраві особистості, які вас точно здивують.