В мене завжди були проблеми з поведінкою: я була дуже активною в школі, мене завжди було купа й всюди. Але найчастіше я отримувала за те, що сміялася аж до сліз.

Прогуляти урок — то святе. Сама я на себе такої відповідальності не брала, а от з цілим класом ми любили тікати через вікно (клас був на першому поверсі). А потім робили вчительку дурною, казали що вона помилилася і в нас не мало бути уроку. В цей час я грала в спортзалі в баскетбол чи бігла додому дивитись телевізор. Любила мультики, серіали «Буремний шлях», «Бафі — винищувачка вампірів», «Друзі», а ще музичні канали: слухала і збоку підтанцьовувала.

З візмазок завжди спрацьовувало щось на кшталт «голова болить». Тебе всі жаліли і не чіпали. Особливо круто спрацьовувало, якщо не вивчив при цьому урок.

Завжди боялась коли мама верталася з батьківських зборів. Я ніколи не знала що там на мене наговорили, тому я зачинялась у ванні, щоб не отримати.

У своїх вчителів я б запитала «З кого там людей не буде?". Я досі обурена тим, що в школі люблять лише відмінників, і ставляться добре тільки до них, а до дітей, яким навчання не дуже дається — відносяться як до другого сорту. Життя саме розставляє пріоритети, і завдяки силі, харизмі та вірі в себе будь-яка дитина може досягти вершин. Треба лише знайти підхід до кожного та зрозуміти його внутрішній потенціал.

Мені не соромно ні за які витівки, адже так мало бути. Це досвід, який ти потім уміло використовуєш у дорослому житті.