Я була гіперактивною, тож мені часто ставили двійки за поведінку. Могла пересідати за парти до подруг, розхитувала стілець та якось навіть зламала його, ненавиділа шкільну форму та постійно приходила в тому одязі, в якому хотіла.

Зазвичай я пропускала уроки заради інших занять. В мене були тренування з гімнастики, постійні підготовки до вокальних конкурсів та конкурсів краси, професійні заняття танцями... А потім я почала зніматися в кіно, тож часу на школу фактично не лишилося. Тож після 8 класу я перейшла на індивідуальне навчання, а після 9 – на екстернат. А просто так прогулювала всього пару разів, але ж ми всі не безгрішні.

Я вже у 7 класі чітко вирішила ким хочу бути, а всі шкільні предмети майже ніяк не могли мені у цьому допомогти, тож я просто припинила їх вчити. Я навіть зошити та щоденник не носила. А під час перевірки домашнього завдання я казала, що забула зошит вдома, але все зробила. Секрет мого успіху – репетитор, який розповідав мені все на 3 теми вперед, тож вчилася я при цьому нормально.

Маму викликали до школи за те, що я влаштовувала «шури-мури" під час навчального процесу. У 7 класі в мене був хлопець і ми з ним прогулювали уроки. Маму викликали до директора, але я написала записку про те, що вона нібито не може прийти, та підробила мамин підпис.

Раніше я ненавиділа школу, але зараз навіть сумую. Це були такі ще дитячі, безтурботні часи. До речі, школа у серіалі «ЄвроДиректор» мені дуже нагадала саме мою першу школу. На початку зйомок я постійно відчувала дежавю.

Ми якось створили жартівливий чат вчителів. Фотографували їх, записували відео, а потім викладали у мережу. Врешті решт про це дізналися всі у школи, було дуже соромно, але весело!

Коли я вже провчилася рік в університеті, мій клас лише випускався зі школи. Я пішла до них на випуск, і там класна керівниця сказала фразу, що запам'яталася мені на все життя: «Світ жорстокий, витримують лише найсильніші». Це досі мотивує мене працювати навіть тоді, коли вже здається, що немає ні сил, ні сенсу.