Я був дуже слухняним учнем, майже ботаном. Першу двійку за поведінку мені поставили коли я вперше у житті, десь у шостому класі, прогуляв урок. Ми з друзями тоді вирішили просто піти прогулятися та ще й розповіли про це всім у школі. Звичайно, це дійшло до вчителів, тож двійки ми отримали всі.

В старших класах я почав прогулювати уроки частіше. Я навчався у ліцеї при КПІ, тому наші уроки проходили в корпусах для студентів. А там вже зовсім інше, доросле життя, тому і прогулювати я став частіше. Замість занять ми вешталися містом, грали у стрілялки в комп'ютерному клубі, гуляли з дівчатами та пили пиво, яке я, до речі, зараз взагалі не вживаю.

Мені найбільше соромно за те, що у шкільні роки я був дуже нерішучим. Не обійняв, не заступився, не дав здачі вчасно.

Вчителі в моєму розумінні – це великі люди, які дарують дітям знання, тому я й сам ніколи не влаштовував їм підстави, і нікому іншому не дозволяв цього робити.

Один із вчителів якось сказав мені: "Павло, якщо б ти балотувався в президенти, я б за тебе голосував!" Це було дуже приємно.